Територія сучасного Бронкса відіграла важливу роль під час Війни за незалежність США, ставши ареною запеклих боїв, партизанських рейдів і шпигунських операцій. Саме тут, на землях тодішнього округу Вестчестер, вирішувалася доля Американської революції. У цій статті на bronx-yes.com розповідаємо про ключові події війни в Бронксі, Нейтральну зону та маловідомі історичні факти, що змінили хід боротьби за незалежність Сполучених Штатів.
Нейтральна зона Вестчестера під час Американської революції
Після завершення Нью-Йоркської кампанії 1776 року британська армія закріпилася на Мангеттені, перетворивши острів на свій головний військовий центр майже на сім років. Для зміцнення оборони британці розмістили війська в південній частині округу Вестчестер. Тим часом сили американських патріотів утримували північні райони, і між двома арміями виникла небезпечна прикордонна смуга.
Так з’явилася сумнозвісна «Нейтральна зона» (Neutral Ground) — територія, що простягалася від Доббс-Феррі на березі річки Гудзон до Мамаронека на узбережжі протоки Лонг-Айленд. Її площа сягала приблизно 150 квадратних миль. Попри назву, нейтралітетом тут і не пахло. Насправді ця місцевість швидко перетворилася на справжню «нічию землю», де практично перестали діяти будь-які закони.
Відсутність постійної влади зробила регіон надзвичайно небезпечним. Озброєні банди, дезертири, мародери та партизанські загони діяли майже безкарно, а звичайні мешканці щодня жили між двома ворожими арміями, не маючи жодних гарантій безпеки.
Важливу роль у розвитку подій відіграла стратегія головнокомандувача Континентальної армії Джорджа Вашингтона. Він прагнув за будь-яку ціну зберегти свою армію як ефективну бойову силу й свідомо не залучав регулярні війська до виконання поліцейських функцій у «Нейтральній зоні». Захист цивільного населення не став для армії окремим завданням, адже це могло послабити її можливості на фронті.
Для місцевих жителів таке рішення мало драматичні наслідки. Родини масово залишали свої ферми та будинки, рятуючись від постійних нападів і пограбувань. Одні переїжджали до родичів у безпечніші місця, інші знаходили прихисток у таборах для біженців. Колись мирний сільськогосподарський край поступово спорожнів, а життя тих, хто не зміг виїхати, перетворилося на щоденну боротьбу за виживання серед хаосу, страху та безперервної війни.
«Ковбої» та «Здирачі шкур»: бандитизм і шпигунство у Бронксі
Коли в «Нейтральній зоні» фактично перестала діяти будь-яка влада, її швидко заповнили озброєні банди. Найбільший страх серед місцевих жителів викликали два угруповання — «Ковбої» (Cowboys) та «Здирачі шкур» (Skinners). Хоча вони підтримували різні сторони конфлікту, для мирного населення різниця між ними часто була майже непомітною.
«Ковбої» вважалися прихильниками британської корони. Основним джерелом їхнього прибутку були набіги на ферми: вони викрадали худобу у місцевих жителів, після чого продавали її британському гарнізону в Нью-Йорку. До складу загонів входили переважно місцеві найманці, а найбільш відомою стала бригада родини Де Лансі, яку очолювали Джеймс та Олівер Де Лансі.
Їхніми противниками були «Здирачі шкур». Формально вони мали протидіяти лоялістам і захищати місцеве населення. Проте на практиці ці загони нерідко самі вдавалися до пограбувань, реквізицій і насильства, залишаючи після себе не менше спустошення, ніж їхні вороги.
«Нейтральна зона» стала не лише територією мародерів, а й одним із головних осередків шпигунської війни. Тут діяли агенти обох армій, збираючи відомості про пересування військ, постачання та плани противника. Серед найвідоміших розвідників були британська шпигунка Енн Бейтс, американський агент Енох Кросбі та подвійний агент Елайджа Хантер, який працював одразу на дві сторони. У цих умовах будь-який випадковий перехожий міг виявитися інформатором, а довіра стала розкішшю, яку мало хто міг собі дозволити.
Форти Бронкса: стратегічна оборона та боротьба за шлях до Мангеттену
Під час Війни за незалежність США контроль над переправами та дорогами мав вирішальне значення. Одним із найважливіших об’єктів був міст Кінгзбрідж (Kings Bridge), що перекидався через струмок Спайтен-Дуйвіл і з’єднував Мангеттен із Бронксом. Хто володів цією переправою, той фактично контролював пересування військ, озброєння та припасів між островом і материком.
Саме тому у 1776 році американські війська створили навколо мосту систему оборонних укріплень, покликаних стримати британський наступ.
Одним із найважливіших був Форт Індепенденс (Fort Independence), зведений на фермі Монтгомері, на височині, відомій як пагорб Тетардс. Проте втримати його американцям не вдалося — незабаром укріплення захопили британські війська.
Історія форту несподівано отримала продовження майже через два століття. У 1958 році, коли територію готували до будівництва житлового комплексу, археологи-аматори натрапили на залишки давніх укріплень. Під час розкопок вони виявили фрагменти стін завтовшки від 16 до 19 дюймів, які, ймовірно, належали пороховому льоху та офіцерським приміщенням. Крім того, із землі дістали шестифунтові гарматні ядра, мушкетні кулі, уламки пляшок з-під рому та металеві кілки, якими колись закріплювали військові намети. Ці знахідки дозволили історикам краще зрозуміти повсякденне життя гарнізону XVIII століття.
Ще одним важливим оборонним пунктом був Форт №2, більш відомий як Форт Свартвоут. Його спорудили на пагорбі Спайтен-Дуйвіл, звідки відкривався вигідний огляд навколишньої місцевості. Однак стратегічне розташування не гарантувало комфортних умов для солдатів.
Про життя гарнізону залишив детальні свідчення німецький лейтенант Джон Чарльз Філіп Фон Краффт, який перебував тут у 1778 році. У своєму щоденнику він описував постійний голод і виснаження військових. За його словами, через катастрофічно малі пайки солдати нерідко залишали службу: вони отримували «заледве 5 фунтів хліба на 7 днів, а протягом двох днів замість хліба давали рис». Такі умови ставали однією з головних причин дезертирства навіть у добре укріплених фортах.
Головні битви за незалежність США на території Бронкса
Саме на території «Нейтральної зони» відбулися бої, які допомогли Континентальній армії уникнути нищівної поразки на початку Війни за незалежність США. Попри чисельну перевагу британців, американським військам вдалося виграти найцінніше — час.
Битва при Пеллс-Пойнт (1776): як полковник Гловер врятував армію
18 жовтня 1776 року в районі сучасного парку Пелхем-Бей у Бронксі розгорнулася битва при Пеллс-Пойнт. Командир американського загону полковник Джон Гловер, маючи лише близько 750 солдатів, організував серію добре продуманих засідок проти приблизно чотиритисячного британсько-гессенського війська під проводом генералів Вільяма Гау та Генрі Клінтона.
Сили були нерівними. Американці втратили вісім військових убитими та ще тринадцять пораненими. Натомість британська армія зазнала значно відчутніших втрат: серед гессенських підрозділів, за різними оцінками, загинули або були поранені від 200 до 1000 солдатів, тоді як британці втратили трьох убитими та двадцять пораненими.
Хоча поле бою зрештою залишилося за британською армією, саме стійкість загону Гловера виконала головне завдання. Його солдати стримали наступ противника настільки довго, що головні сили Джорджа Вашингтона змогли безпечно відійти до Вайт-Плейнс і уникнути оточення.
Роль артилерії Александра Гамільтона у битві при Вайт-Плейнс
Через десять днів, 28 жовтня 1776 року, війська знову зійшлися в битві при Вайт-Плейнс. Американські підрозділи зайняли оборону на пагорбі Чаттертон, використовуючи природний рельєф і навіть високі кукурудзяні стебла як укриття від ворожого вогню. Важливу роль у бою відіграла артилерія Александра Гамільтона, яка допомогла стримати масований наступ британців і дала Континентальній армії можливість організовано продовжити відступ.
Бронкс у роки Війни за незалежність США не був просто фоном чи транзитною територією; він став кривавим полем битви, де буквально вирішувалася доля нової нації. Ця історія нагадує, що сучасні вулиці Бронкса досі зберігають пам’ять про мужність і трагедії тих буремних часів.