Цей американський політик-демократ очолював район Бронкс з 1934 до 1962 року, що зробило його найтриваліше чинним президентом боро в історії цього району. Його кар’єра, яскравий характер та вміння просувати імідж Бронкса як окремого бренду зробили його помітною постаттю в історії міста. Лайонс очолював боро в непрості часи — під час Великої депресії, Другої світової війни, періоду післявоєнного будівництва та початку соціально-економічного занепаду району. Як він це робив — далі на bronx-yes.com.
Вроджена харизма та підприємницький хист
Джеймс Лайонс народився 12 лютого 1890 року на Лерой-стріт у Мангеттені — на тій самій вулиці, що й майбутній мер Нью-Йорка Джиммі Вокер. Син ірландських емігрантів, він зростав у середовищі, де робота починалась раніше, ніж доросле життя. Коли Джеймсу було лише три роки, сім’я переїхала до Хай-Брідж у Бронксі, тоді ще зеленого, майже сільського району. У зрілих роках Лайонс із ностальгією згадував, як хлопчиною їздив на поні з возом під тінистими деревами, продаючи фрукти місцевим мешканцям.
«Улітку до нас приїжджали діти з Мангеттена, ми називали їх «міськими качками», — згадував він. — Вони намагалися красти яблука з наших садів, а ми, «бронкські їжаки», гнали їх з мосту камінням».
Школу Джеймс закінчив рано — у 13 років, й одразу пішов працювати конторським хлопчиком у компанію Surpass Leather за три долари на тиждень. Високий, плечистий та дотепний, Лайонс швидко просувався кар’єрними сходами. Дуже швидко він перейшов від хлопця на побігеньках до успішного продавця, а потім — менеджера з продажу навіть у часи Великої депресії.
Його життєве кредо було простим:
«За правильного підходу можна продати що завгодно та кому завгодно».
Щоб довести це, Джеймс одного разу заявив, що зміг би продати вентилятори ескімосам. І таки довів! За свою кар’єру він продав стільки шкіри, що нею можна було б обгорнути чотири мільйони жіночих ніг. Навіть коли частина шкіри виявилася дефектною, Лайонс не розгубився. Він придумав пробивати в ній отвори та продавати як новий модний тренд — «шкіра, що дихає».
Зовнішність молодого Джеймса відповідала образу справжнього нью-йоркського «self-made man». Завжди у темному костюмі, білій сорочці з жорстким комірцем, взуття — виключно з козячої шкіри, пошите на замовлення. У його гардеробі завжди було щонайменше 12 пар черевиків. Щоправда, смак у краватках у нього був, м’яко кажучи, специфічний.
Таким був Джеймс Лайонс до того, як політика зробила його найвпливовішою постаттю Бронкса на десятиліття. Продавець, який навчився торгувати не лише шкірою — а й цілим районом.
Політик, що перетворив Бронкс на бренд
На початку 1930-х років Джеймс Лайонс не мав амбіцій ставати політиком. Він вже здобув повагу як президент Асоціації великих присяжних Бронкса, вів справи як досвідчений бізнесмен та лише помірно цікавився публічним життям. Та все змінилося у 1932 році, коли йому зателефонував Едвард Флінн — впливовий лідер демократів Бронкса. Флінн запропонував йому балотуватись на посаду президента району.
«Я був приголомшений», — зізнавався пізніше Лайонс.
Але погодився. Лише після згоди він зазирнув у Всесвітній альманах, щоб дізнатися, скільки платять за цю роботу — 15 000 доларів на рік. Лайонс переміг, й не просто так, а з розмахом. З того моменту розпочалася його 28-річна епопея на посаді президента Бронкса — сім поспіль термінів без жодної поразки. Лайонс жартував, що політика — це той самий бізнес, тільки з більшим урахуванням людського фактора. Місто Нью-Йорк, на його думку, було найбільшою корпорацією у світі, й керувати районом потрібно було, як звичайним офісом.
Та попри серйозність у справах, Джеймс Лайонс залишався дотепником та майстром публічного шоу. Його офіс працював, як годинник, а сам Лайонс — ніби паровий двигун: по 8-10 зустрічей за вечір, постійна присутність на відкриттях, жодної тривалої відпустки. Особливо його дратувало, як у водевілях чи фільмах згадка про Бронкс викликала миттєвий сміх. Лайонс хотів це змінити. Він почав просувати образ Бронкса як «Району університетів», апелюючи до великої кількості навчальних закладів. У розпал своєї культурної кампанії він навіть спробував привезти оперу до Бронкса. Заснована ним Бронкська оперна компанія мала дати сім вистав. Але після першої майже порожньої зали решту перенесли на Мангеттен.
Коли опера не пішла, Лайонс перемикнувся на граматику. Після того як заступник мера Генрі Карран публічно вжив слово contact як дієслово, Лайонс іронічно відкрив «Університет Генрі Каррана» — вигадану інституцію, що викривала мовні гріхи чиновників. Від її імені його офіс надсилав граматичні зауваження політикам та навіть змусив комісара поліції просити вибачення за слоган на вивісках: You only live once замість більш правильного You live but once.
Попри усі жарти, гумор та спектаклі, Лайонс залишався ефективним адміністратором. За його каденції збудували підхід до мосту Трайборо, завершили міст Вайтстоун, він лобіював назву «аеропорт Ла Ґуардіа» для нового летовища у Квінзі та запропонував провести перші засідання Ради Безпеки ООН у спортзалі Гантер-коледжу — в самому серці Бронкса.
Лайонса постійно атакували ліберали — не тільки за політику, а й за гучні витрати. Але Лайонс ніколи не цурався скандалів. Коли його критикували за купівлю дорогого роялю для Квінз-коледжу, він лише віджартувався:
«Нехай кажуть, що в них найдорожче піаніно в місті!»
На що президент міської ради відповів:
«А у нас у Бронксі вже є найдорожчий інструмент — це ви».
І все ж, найбільше Джеймс Лайонс запам’ятався тим, що зробив для іміджу Бронкса. Він був тим, хто навчив Бронкс говорити, сміятися та продавати себе світові.
Найвідоміша політична вистава Лайонса
У квітні 1939 року Джеймс Лайонс влаштував одну з найвідоміших міських вистав свого часу — і, безумовно, найтеатральніший «переворот» в історії Нью-Йорка. Ціллю цієї блискучої піар-акції став тихий анклав Марбл-Гілл — клаптик землі, який географічно належить до Бронкса, але юридично вважається частиною Мангеттена.
Лайонс, завжди охочий до театру, прибув туди на блискучому лімузині. Вийшов, гордо зійшов на скелястий виступ та, широко всміхаючись у камери, урочисто встановив прапор Бронкса з девізом Ne cede malis — «Не поступайся злу». Піднявши руки, він проголосив:
«Марбл-Гілл тепер — частина Бронкса!»
На вулиці зібралися десятки місцевих жителів, й реакція була не зовсім тріумфальною: свист, глузування, демонстративні обурення. Дехто показував Лайонсу носа — стара форма зневаги. На додачу до шоу, поблизу помітили чотири військові танки армії СШ. Чистий збіг, але Лайонс не упустив шансу сфотографуватись з ними, ніби підтверджуючи масштаб своєї «військової кампанії».
Попри виставу, мешканці Марбл-Гілла залишалися вірними Мангеттену. 95% з них виступили проти будь-яких змін й навіть звернулися з петицією до губернатора штату з проханням не зраджувати їхню мангеттенську ідентичність. Лайонса викликали до Комітету з оцінки, де його символічну анексію розкритикували, незабаром він змушений був прибрати прапор.
Відступаючи, він кинув фразу, яка одразу стала цитатою:
«Та й добре. У Бронксі нам такі сноби не потрібні».
І хоча Лайонс не здобув Марбл-Гілл, він виграв інше — увагу преси, розголос та ще одну сторінку у своїй великій міській легенді.
Завершення карʼєри
Після майже трьох десятиліть на посаді президента Бронкса, 12 липня 1961 року, Джеймс Лайонс поставив крапку у своїй політичній кар’єрі. У листі до свого давнього союзника й наставника, конгресмена Чарльза Баклі, він офіційно оголосив про відставку. Причина була не лише втома — за лаштунками ходили чутки, що сам Президент США запропонував йому федеральну посаду, гідну досвіду справжнього ньюйоркця.
І справді — невдовзі після цього Лайонса призначили спеціальним помічником комісара США на Всесвітній виставці.
Його правління у Бронксі було позначене масштабними змінами. Розбудовувалися житлові квартали, покращувалися парки, школи та дороги, розвивався малий бізнес та торгівля.
Лайонс вмів не лише будувати дороги — він будував імідж. Сам себе називав «продавцем бренду Бронкс» та любив повторювати:
«Бронкс — це не просто район. Це бренд, а я його продавець».
Ще у 1917 році Лайонс одружився з Гертрудою О’Браєн — донькою першого шерифа Бронкса. У подружжя народилося троє дітей: Джеймс молодший, Вільям та Гертруда. До моменту його відходу з публічного життя у нього вже було 10 онуків.
Правління Джеймса Лайонса залишило не лише дороги й будівлі, але й сильний образ району. Він пішов у відставку, залишивши прапор Бронкса високо піднятим.