Одна з найвідоміших політичних постатей Бронкса. Протягом більш ніж трьох десятиліть він представляв свій округ у Конгресі США, вибудовуючи репутацію впливового демократа. Особливе місце у його кар’єрі посіли питання міжнародної політики. Саме тут Енгель став однією з ключових фігур партії, здобувши авторитет не лише в Нью-Йорку, а й на національному рівні. Детальніше про політичну карʼєру Еліота Енгеля — далі на bronx-yes.com.
Початок шляху
Еліот Енгель народився й виріс у самому серці Бронкса, у сім’ї з робітничими коренями. Його батько, Філіп, працював на металургійному заводі, а мати, Сільвія, була берегинею дому. Дідусь та бабуся Енгеля, євреї українського походження, свого часу емігрували з території Російської імперії з прагненням до кращого життя.
Малий Еліот ріс у типовому для Нью-Йорка житловому комплексі, навчався в державних школах та ще змалку бачив, як непросто виборювати своє місце у великому місті. Освіта стала для нього сходинкою до майбутнього. У 1969 році він здобув ступінь бакалавра з історії в кампусі Гантер-коледжу, який тоді діяв у Бронксі. Через кілька років цей заклад отримав нову назву — Леман-коледж, де в 1973 році Енгель здобув й ступінь магістра з консультування та наставництва.
Не зупинившись на цьому, у 1987 році він завершив ще один етап свого навчання — отримав диплом юриста у Нью-Йоркській школі права. Таким чином, інтелектуальний та професійний багаж Енгеля поєднав історію, педагогіку та юриспруденцію.
До великої політики Енгель прийшов не відразу. Спершу він працював учителем у державних школах Нью-Йорка та допомагав молоді як шкільний консультант. Але поступово його шлях вів далі — до активнішої участі у розвʼязанні суспільних проблем.
Великий політичний досвід
У 1977 році Еліот Енгель вперше вийшов на політичну арену, беручи участь у спеціальних виборах до Асамблеї штату Нью-Йорк. Це сталося після відставки демократа Алана Хочберга. Цікаво, що тоді Енгель балотувався від Ліберальної партії, а не від демократів, й здобув перемогу з мінімальним відривом — усього 103 голоси, випередивши демократа Теда Вайнштейна та республіканку Арлін Сігел.
Енгель зарекомендував себе як небайдужий та принциповий політик. Він очолював Комітет з питань алкоголізму та зловживання психоактивними речовинами, а також Підкомітет із житлового будівництва за програмою Мітчелл-Лама, яка була спрямована на створення доступного житла для робітничого та середнього класу.
У 1988 році Енгель вирішив зробити крок вище й балотувався до Палати представників США від 19-го округу Нью-Йорка. Це були напружені перегони. Його суперником був Маріо Б’яджі, легендарний конгресмен, який понад десять разів обирався на цю посаду. Але скандал Wedtech, у якому Б’яджі звинуватили у рекеті, фактично зруйнував його кампанію. Енгель здобув перемогу з 56% голосів. З цього моменту він утримував своє місце в Конгресі понад 30 років. У 1994 році Енгель здолав навіть відомого музиканта Віллі Колона, а у 2000 році переміг сенатора штату Ларрі Сібрука, якого підтримувала впливова Бронкська демократична машина.
Та 2020 рік став роком політичного землетрусу. На праймеріз у 16-му окрузі Енгелю кинув виклик прогресивний педагог та директор школи Джамал Боумен. Спершу Енгель мав сильну підтримку, за нього виступали спікерка Палати представників Ненсі Пелосі, Гілларі Клінтон, конгресмени з партійного керівництва, а також такі впливові організації, як AIPAC. Але все змінилося після його невдалого висловлювання на пресконференції. Тоді Еліот Енгель зневажливо сказав:
«Якби у мене не було праймеріз, мені було б байдуже».
Ці слова прозвучали як визнання байдужості до виборців та стали переломним моментом. Боумен швидко набрав обертів. Його підтримали прогресивні політики, серед яких Александрія Окасіо-Кортес та Аянна Преслі, а також активістські рухи. Результат був дивовижним — Боумен випередив Енгеля більш ніж на 13 тисяч голосів та здобув понад 55% підтримки. Для Енгеля це стало гірким фіналом — поразка після 16 перемог поспіль у Конгресі.
Законодавча спадщина: від медицини до енергетики та прав споживачів
Еліот Енгель завжди позиціював себе як політик соціальної орієнтації, особливо у сфері охорони здоров’я. Він став співавтором Національного закону про охорону здоров’я США, який передбачав впровадження загальнодержавної універсальної моделі. У 2010 році політик активно підтримав ухвалення знакового Закону про доступну медичну допомогу (Obamacare).
У 2008 році Енгель ініціював створення національного реєстру хворих, а також законодавство, яке стимулювало дослідження м’язової дистрофії. Пізніше він запропонував низку ініціатив, спрямованих на покращення догляду за вагітними та новонародженими, а також боротьбу з гестаційним діабетом. Окремою сферою його діяльності було глобальне здоров’я. Енгель сприяв відновленню програми PEPFAR для боротьби зі СНІДом та просував власний проєкт «Зупинити туберкульоз зараз», аби США підтримували міжнародні дослідження та лікування цієї хвороби.
Не менш важливим напрямом для Еліота Енгеля була енергетика та зменшення залежності США від імпортної нафти. Ще у 2005 році він спільно з республіканцем Джеком Кінгстоном підготував законопроєкт, що переріс у масштабну ініціативу DRIVE. Вона передбачала розвиток альтернативного палива, стимулювання виробництва біопалива та підвищення стандартів енергоефективності.
Окремою темою була зброя. Енгель послідовно виступав за посилення контролю: заборону штурмової зброї та магазинів великої місткості, впровадження універсальних перевірок біографічних даних та розвиток технологій «розумної зброї». У 2009 році він навіть закликав президента Барака Обаму відновити заборону на імпорт іноземної штурмової зброї.
Його ініціативи стосувалися також питань цифрової епохи. У 2010 році був ухвалений закон проти підробки ідентифікації абонента — фактично розширена версія проєкту Енгеля, що захищала людей від телефонного шахрайства. У 2012 році він пішов ще далі — запропонував законопроєкт SNOPA, який мав гарантувати приватність у соцмережах та забороняв роботодавцям вимагати паролі від акаунтів кандидатів чи студентів.
Міжнародні відносини
Мало який конгресмен із Бронкса мав настільки відчутний слід у міжнародній політиці США, як Еліот Енгель. Його діяльність простягалася від Балкан до Близького Сходу, від Латинської Америки до Китаю — скрізь він прагнув залишити за Америкою роль активного гравця та захисника демократії. Основні напрямки його міжнародних ініціатив.
- Ізраїль.
Ще на початку своєї кар’єри Енгель заявив, що Єрусалим має бути визнаний неподільною столицею Ізраїлю — позиція, яка суперечила офіційній лінії США аж до рішення Дональда Трампа у 2019 році. Він був серед авторів жорсткої резолюції проти обстрілів ізраїльських міст з боку ХАМАС. Водночас він виступав і критиком окремих дій ізраїльського уряду, застерігаючи, що вони шкодять самому Ізраїлю.
- Косово, Балкани та Кіпр.
Особливою була роль Енгеля у підтримці етнічних албанців. У Вашингтоні його вважали одним з головних адвокатів незалежності Косова. Під час війни 1999 року він голосно виступав проти етнічних чисток, а у 2008 році підтримав проголошення незалежності Косова. На честь Енгеля у місті Печ навіть назвали вулицю, а сам він став першим іноземним високопосадовцем, який виступив у косовському парламенті. На Кіпрі його голос лунав так само гучно. Енгель домагався виведення турецьких військ та вимагав розслідування зникнень американців під час турецького вторгнення. За свою послідовну позицію він отримав премію імені Джорджа Параскевайдеса.
- Латинська Америка.
Як голова підкомітету з питань Західної півкулі, Енгель опікувався Латинською Америкою та Карибським басейном. Він допомагав Гаїті — домагався збільшення фінансування для країни, підтримав надання гаїтянам тимчасового захисного статусу у США. Також Енгель активно просував Ініціативу Меріда, що мала об’єднати США, Мексику, Центральну Америку та Кариби в боротьбі з наркокартелями.
- Ірак
У 2002 році Енгель, як і більшість Конгресу, підтримав надання президенту Бушу повноважень на застосування сили проти Іраку. Після викриття помилкової розвідки та хаосу, що настав після повалення Саддама Хусейна, він визнав це рішення помилковим й вже згодом послідовно голосував за поступове виведення військ та закриття в’язниці Гуантанамо.
Права людини були наскрізною темою політики Еліота Енгеля. Він засуджував талібів за дискримінацію індусів, підтримував протести в Гонконзі, закликав карати Китай за утиски уйгурів та не мовчав щодо переслідувань рохінджа в М’янмі.
Політична кар’єра Еліота Енгеля, як і в багатьох досвідчених конгресменів, неодноразово супроводжувалася як критикою, так і визнанням. Але безумовно ця людина зробила значний внесок в політичне життя Нью-Йорка та США в цілому.