Історія Германа Бадільо — це приклад політичного прориву та тривалої боротьби за голоси тих, кого часто не чують. У цій статті на bronx-yes.com розкажемо, як цей політик перетворив власний шлях на інструмент змін, привертаючи увагу до проблем бідності, нерівності та життя міських громад.
Вижити, навчитися, досягти
Герман Бадільо народився 21 серпня 1929 року в Кагуасі, Пуерто-Рико, у сім’ї, де батько викладав у державній школі, а мати займалася благодійністю. Коли Герману було одинадцять, від епідемії туберкульозу померли батьки. Хлопця забрала до Нью-Йорка тітка. Відтоді його дитинство та юність були сповнені переїздів та труднощів, включно з короткими перебуваннями в Чикаго та Каліфорнії. Врешті він повернувся до Нью-Йорка, де закінчив середню школу з відмінними оцінками, долаючи перешкоди, пов’язані з етнічною дискримінацією у шкільній системі.
Бадільо вступив до Міського коледжу Нью-Йорка та у 1951 році здобув ступінь бакалавра ділового адміністрування. У 1954 році він завершив навчання у Бруклінській юридичній школі, ставши першим у своєму класі, а наступного року був прийнятий до адвокатури штату Нью-Йорк. Одночасно у 1956 році Бадільо здобув сертифікат дипломованого державного бухгалтера та навіть встиг трохи попрацювати у цій сфері.
Його політична кар’єра розпочалася у 1958 році з приєднання до Демократичного клубу «Карібе». У 1962 році він став комісаром Департаменту житлового будівництва та переселення Нью-Йорка — найвищим латиноамериканським чиновником міста на той час. У 1966 році Герман Бадільо обійняв посаду президента Бронкса, де стикався з викликами, зокрема навколо долі історичного Бронкс-Боро-Холу, частково зруйнованого під час пожежі 1968 року.
Голос іммігранта у Конгресі
У 1970 році Герман Бадільо увійшов в історію, ставши першим пуерториканцем, обраним до Палати представників США від 21-го округу Нью-Йорка у Південному Бронксі. Його перемога з 84% голосів відкрила двері для трьох наступних термінів у Конгресі, де він одразу заявив про себе як про рішучого захисника своїх виборців та громади.
«Я представляю первинного іммігранта», — стверджував політик. «Всі кажуть, що їхні батьки, бабусі та дідусі приїхали сюди, не могли говорити англійською та були бідними. В моєму випадку це були не мої батьки, бабусі та дідусі. Це був я».
У Палаті представників Бадільо отримав місце в Комітеті з питань освіти та праці, де працював над законодавством для округу, де майже половина мешканців не розмовляла англійською мовою. Завдяки його зусиллям, програми навчання для безробітних, які не володіли англійською, були включені до «Закону про всеосяжну робочу силу 1973 року». Він активно підтримував програми розвитку громади, розширення освітніх можливостей та податкові пільги для студентів, а також законодавчі ініціативи проти дискримінації за віком та сімейним станом.
Бадільо став важливою фігурою в боротьбі за фінансування двомовних освітніх програм. Як член Конгресу, Бадільо завжди тримав руку на пульсі громади. Він закликав молодих пуерториканців бачити ширшу картину суспільства, заохочував співпрацю між різними етнічними групами та особисто працював над розвʼязанням проблем житлового забезпечення, зайнятості та освіти. Його промови у Палаті представників були сповнені рішучості: від фінансової підтримки міст та штатів до інтеграції шкільних автобусів, від захисту прав ув’язнених до реформ у системі соціального забезпечення.
Протягом всього свого перебування в Конгресі Бадільо залишався голосом Південного Бронкса, поєднуючи новаторські ідеї з практичними діями, здатними змінювати життя його виборців щодня.
Політичні амбіції Бадільо: п’ять спроб стати мером
Герман Бадільо прагнув очолити Нью-Йорк впродовж майже двох десятиліть, висуваючись на посаду мера у 1969, 1973, 1977, 1981 та 1985 роках. Його найяскравіший успіх припав на праймеріз 1973 року. Бадільо посів друге місце з 29% голосів, лише трохи поступившись Абе Біму (34%).
31 грудня 1977 року Бадільо подав у відставку з Конгресу, щоб стати заступником мера Нью-Йорка, посаду, яку обіймав до вересня 1979 року. Він був одним із семи заступників мерів, призначених Едом Кочем на початковий період його адміністрації, і працював разом з Базілом Патерсоном. Його зона відповідальності включала трудові відносини та інформаційно-пропагандистську діяльність для підтримки програми мера.
Однак розбіжності з Кочем через відсутність підтримки ініціатив з відродження Південного Бронкса змусили Бадільо піти у відставку. Дехто вважав, що він зробив помилку, залишивши впливове місце в Конгресі заради посади заступника мера.
Попри поразки у прагненні стати мером, Бадільо залишався впливовим на національному рівні. Він легко переобирався на 94-й та 95-й Конгреси, часто без серйозної опозиції, отримуючи на виборах понад 97% голосів.
У своєму підході Бадільо поєднував законодавчу діяльність з практичними діями для громади: він підтримував ініціативи щодо зайнятості, розвитку громадських програм та комплексного догляду за дітьми, виступав за права пуерториканців та латиноамериканців, а також за федеральну допомогу Нью-Йорку.
Між владою та тінню
Після виходу з великої політики Герман Бадільо не зник з публічного життя, радше змінив його ритм та форму. Він повернувся до юридичної практики в Нью-Йорку, але водночас залишався уважним гравцем у політичних процесах міста й штату, де його досвід та авторитет усе ще мали вагу.
На початку 1980-х Бадільо відкрито підтримав Маріо Куомо в боротьбі за губернаторство, виступивши проти впливового Еда Коча. Ця підтримка не залишилася непоміченою. Вже наприкінці 1983 року Куомо довірив йому керівництво Іпотечним агентством штату Нью-Йорк — посаду, що вимагала не лише політичної інтуїції, а й глибокого розуміння економічних механізмів.
1990-ті роки принесли нові несподівані повороти. У 1993 році Бадільо, формально залишаючись демократом, вступив у союз з республіканцем Руді Джуліані, намагаючись здобути посаду контролера Нью-Йорка. Цей політичний маневр виглядав сміливим, але ризикованим. Він не лише програв вибори Алану Гевесі, а й опинився між двома політичними таборами, не отримавши повної підтримки жодного з них.
Саме в цей період навколо Бадільо загострилися дискусії про ідентичність та принципи. Але попри суперечності, він залишався впливовою фігурою в адміністрації Джуліані. Герман Бадільо працював спеціальним радником з питань освіти та очолював опікунську раду Міського університету Нью-Йорка. Зрештою, політична еволюція Бадільо привела його до остаточного розриву з Демократичною партією. Останні роки життя Бадільо провів поза виборчими перегонами, але не поза впливом. Він працював у юридичних фірмах, долучався до аналітичних центрів, зокрема Мангеттенського інституту, та залишався голосом з власною, часто суперечливою, але послідовною позицією.
Його життя обірвалося 3 грудня 2014 року на Мангеттені. І хоча за плечима Бадільо були численні досягнення, його спадщина залишилася неоднозначною. Деякі ініціативи, покликані стимулювати розвиток, зокрема створення зон вільного підприємництва в Бронксі, з часом викликали критику — адже для найбідніших мешканців вони не завжди приносили очікувані результати. У цьому, як і в багатьох інших аспектах його кар’єри, відчувалася головна риса Бадільо: готовність ризикувати, навіть якщо ціна таких рішень ставала очевидною лише згодом.