Американський юрист та політик, який представляв Нью-Йорк у Конгресі та був 99-м мером міста з 1934 до 1946 року. Його запам’ятали як темпераментного, енергійного та харизматичного лідера з невисоким зростом й кремезною статурою. Як прогресивний реформатор, він керував містом у непрості часи Великої депресії та Другої світової війни. Ла Ґуардія став першим мером Нью-Йорка, який очолював місто протягом трьох каденцій, й першим мером італійського походження. Про те, чим відзначився цей політичний діяч — далі на bronx-yes.com
Родина та ранні роки життя
Цей політик відомий своїм цікавим походженням. Його батько — Акілле Луїджі Карло Ла Ґуардія — народився у 1849 році у Фоджі, на той час у складі Королівства Обох Сицилій. А його дідусь, Дон Раффаеле, був муніципальним чиновником. У деяких джерелах згадується, що Раффаеле міг бути учасником визвольних походів Джузеппе Гарібальді.
У 1878 році Акілле, який був музикантом, відправився у турне разом зі знаменитою оперною співачкою Аделіною Патті. Під час перебування в Трієсті, що тоді належав Австро-Угорщині, він познайомився на танцях з Іреною Луццатто-Коен. Її мати, Фіоріна, була далекою родичкою італійського прем’єр-міністра Луїджі Луццатті.
3 червня 1880 року Акілле й Ірена одружилися в Трієсті. Після цього подружжя емігрувало до США. 11 грудня 1882 року у Бронксі у них народився син. Його повне ім’я при народженні — Фіорелло Раффаеле Енріко Ла Ґуардія: Фіорелло — на честь бабусі по матері, Раффаеле — на честь діда по батькові, Енріко — на честь дядька. Згодом друге ім’я було вилучено, а третє — американізовано до Генрі.
У 1885 році Акілле вступив до лав армії США, став прапорщиком та головним музикантом 11-го піхотного полку. Сім’я часто переїжджала, мешкаючи на військових базах у Дакоті, Нью-Йорку, а також в Аризоні. У місті Прескотт юний Фіорелло був зарахований до єпископальної церкви та залишався вірним цій конфесії до кінця життя. Батько заборонив дітям говорити італійською мовою — Фіорелло опанував її лише в дорослому віці, працюючи в дипломатії.
На початку Іспано-американської війни 1898 року Фіорелло намагався вступити до армії, але був занадто молодим. Натомість він став воєнним кореспондентом газети «St. Louis Post-Dispatch». У цей час Акілле тяжко захворів — споживав забальзамовану яловичину й підхопив гепатит та малярію. Через хворобу його звільнили з армії й родина переїхала до Трієста, де оселилася у матері Ірени — Фіоріни. Там вони жили до її смерті в 1901 році. Акілле підробляв далекобійником, постачальником на суднах та керував готелем. 21 жовтня 1904 року Акілле помер.
Фіорелло працював клерком у дипломатичних установах США — спочатку в Будапешті, згодом у Фіуме. Саме під час цієї служби він нарешті вивчив італійську мову.
У 1906 році Ла Ґуардія повернувся до Нью-Йорка. Там він працював перекладачем на острові Елліс, де опікувався іммігрантами, а згодом став імміграційним та трудовим адвокатом, що визначило подальший напрямок його політичної кар’єри.
Тернистий шлях політичною драбиною
Хоча Фіорелло Ла Ґуардія не був типовим ньюйоркцем, його різноманітне походження та досвід виявилися цінним капіталом, коли він увійшов у політику. Ла Ґуардія володів кількома мовами — італійською, німецькою, французькою, угорською, хорватською та навіть їдишем. Під час виборчої кампанії, коли його звинуватили в антисемітизмі, він викликав свого опонента на дебати саме їдишем — мовою, якою володів краще, ніж сам єврейський кандидат.
Його власна родинна трагедія загартувала в ньому емпатію до знедолених: перша дружина та донька померли від туберкульозу, яким заразилися, коли сім’я жила в тодішньому робітничому районі Грінвіч-Віллидж.
У 1916 році Ла Ґуардія був обраний до Палати представників від Нижнього Мангеттена. Особистий досвід, прогресивні переконання та глибоке знання життя іммігрантів зробили його природним союзником лібералів та реформаторів. У Конгресі він послідовно виступав проти обмеження імміграції, підтримував трудові права та навіть закликав до націоналізації вугільної промисловості.
Окрім конгресменської кар’єри, Ла Ґуардія також два роки очолював Раду олдерменів Нью-Йорка, що дало йому унікальне розуміння як федеральної, так і місцевої влади — досвід, який знадобився йому надалі.
На посаді мера Нью-Йорка
У 1933 році Фіорелло Ла Ґуардіа несподівано переміг на виборах мера Нью-Йорка. Цьому посприяла глибока криза Демократичної партії міста: між корумпованою машиною Таммані Гол та прогресивними прибічниками Рузвельта точилася боротьба. Й хоча Фіорелло набрав лише 40% голосів, цього вистачило, бо його суперники розділили решту.
Маючи підтримку Рузвельта та програм «Нового курсу», Ла Ґуардія швидко налагодив співпрацю з Вашингтоном. Федеральні інвестиції в інфраструктуру Нью-Йорка стали рекордними: завдяки «Новому курсу» місто отримало кошти на будівництво доріг, метро, мостів, тунелів, шкіл, парків та ринків. До цього міста мали обмежені зв’язки з федеральною владою, але завдяки Ла Ґуардії Нью-Йорк став прикладом міського оновлення.
Серед головних здобутків Фіорелло Ла Ґуардіа, як мера, слід виділити:
- Об’єднання транспортної системи.
Ла Ґуардія інтегрував незалежну міську лінію метро з двома приватними системами, створивши єдину державну транспортну мережу. Побудовано лінії A, B, C, D, E, F та G, які розширили доступність метро до Бронкса, Брукліна та Квінза.
- Масштабні транспортні проєкти.
Під його керівництвом завершено будівництво мосту Трайборо, тунелів Квінз-Мідтаун та Бруклін-Баттері, автомагістралей Белт-Парквей, Генрі Гудзон-Парквей та Іст-Рівер-Драйв.
- Реалізація кількох житлових проєктів.
First Houses — перший проєкт реконструкції; Williamsburg Houses — для білих родин; Harlem River Houses — для афроамериканців; Queensbridge Houses — понад 3100 квартир, найбільший житловий комплекс у Північній Америці.
- Оновлення міської інфраструктури.
Створено понад 200 дитячих майданчиків, зоопарки, пляжі (Джейкоб Ріс, Орчард-Біч) й великі басейни (Асторія, Кротона, МакКаррен тощо).
- Зміни у секторі охорони здоров’я та соціальних послуг.
Відкрито 15 районних медичних центрів, надано доступ до сучасної медицини для робітничих родин. Програма HIP 1944 року передбачала некомерційний план медичного страхування для працівників міста, згідно з яким мерія покривала 50% вартості.
- Сприяння відкриттю City Center of Music and Drama.
Створено культурну платформу з театральними, балетними, симфонічними та оперними виступами.
- Підтримка профспілок.
Ла Ґуардія прагнув зробити Нью-Йорк «100% профспілковим містом». Створено раду для визнання профспілок та розв’язання трудових конфліктів.
Балотуючи на посаду мера, Фіорелло Ла Ґуардіа заявив:
«Я хочу справедливості в найширшому масштабі… справедливості, яка дає кожному шанс на красу та кращі речі в житті».
Його мерство стало прикладом того, як соціалістично налаштоване керівництво могло ефективно модернізувати місто: не лише у сфері інфраструктури, але й у соціальних послугах та охороні здоров’я. Усе це зробило Ла Ґуардію символом доброго управління в часи кризи та прикладом того, що означає реформаторська політика в дії.
Спадщина та цікаві факти
- Оскільки Фіорелло Ла Ґуардіа був лише п’ять футів зростом, а його ім’я італійською означає «маленька квітка», його називали «квіткою» протягом усього життя.
- У 1993 році група з 69 вчених визнала Фіорелло Ла Ґуардіа найкращим мером великого міста в історії Америки.
- Радіопередача Фіорелло Ла Ґуардії «Talk to the People» на WNYC, яка виходила в ефір із грудня 1941 до грудня 1945 року, допомогла йому здобути вплив за межами Нью-Йорка. Під час газетного страйку у 1940-х роках Ла Ґуардія відреагував на обурення громадськості, ставши до мікрофона й особисто читаючи дітям комікси з недільних випусків. Він яскраво переказував сюжети, відтворюючи мовлення й акценти персонажів. Це викликало симпатію у виборців та маленьких слухачів міста, а також посилило його популярність по всій країні.
- Пам’ятник Фіорелло Ла Ґуардії було відкрито 19 жовтня 1994 року на Ла Ґуардія Плейс, 547. Його створив скульптор Ніл Естерн.
- Перший муніципальний аеропорт у Квінзі, на який перетворили колишній приватний аеродром Гленна Кертісса, названий LaGuardia Airport.
- Вищу школу музики та мистецтв, відкриту у 1936 році, Ла Ґуардія вважав одним зі своїх найважливіших досягнень. Згодом вона стала частиною об’єднаної школи мистецтв, випускниками якої є Роберт Де Ніро, Аль Пачіно, Дженніфер Еністон, Тімоті Шаламе та інші.