10 років безупинних пожеж: хто та чому хотів спалити Бронкс у 1970-1980 роках 

70-ті роки минулого століття жителі Південного Бронкса згадують із жахом. Тоді весь район був охоплений низкою страшних пожеж. 80% житлових будинків було зруйновано нищівним полумʼям, 250 000 людей втратили свої домівки. Тоді всі газети писали про хаотичні підпали будинків, що чинили злочинні угруповання у Бронксі. Натомість ніхто тоді не звертав увагу на те, що страхові виплати сягнули рекордних показників та склали понад 10 млн дол, що на той час було величезною сумою. У цій статті розкажемо, кому насправді було вигідно палити будинки у Бронксі: місцевим злочинцям чи орендодавцям, що отримали колосальні виплати від страхових компаній, а також згадаємо, з чого все почалося. Далі на bronx-yes.

Яким був Південний Бронкс у другій половині ХХ століття

Після війни Південний Бронкс зазнав чимало демографічних змін. Регіон наповнили афроамериканські, ірландські, пуерто-риканські, єврейські та італійські іммігранти. Водночас у 50-х роках Америка активно впроваджувала процеси сегрегації. У Бронксі з розвитком хіп-хопу у 70-х роках з’явилася ще одна критична точка зіткнення інтересів. Так звані «музичні війни» додали ще більше розладу та конфліктів у суспільстві. 

Статтю про зародження хіп-хопу у Бронксі читайте за посиланням.

Остаточно ситуація у Південному Бронксі погіршилася після того, як сюди хлинула хвиля колишніх мешканців нетрів із Мангеттену. Уряд анонсував велику програму відновлення міст, під час якої планувалося замінити всі нетрі якісним житлом для середнього класу. Але насправді прихованою метою було виселення темношкірої бідноти, яку складали переважно іммігранти, та заселення округу білими людьми. Було знесено близько 100 000 будинків. Білим людям уряд надавав субсидії, щоб вони змогли повернутися до нових житлових комплексів. Основна ж маса іммігрантів була відправлена до Південного Бронкса. Але й там житла не вистачало. Хитрі орендодавці ділили квартири на маленькі клаптики та здавали декільком родинам одразу. 

В результаті дуже скоро стрімке перенаселення району, тотальне безробіття та ігнорування владою призвели до підвищення рівня злочинності, розвитку наркобізнесу та бідності. На фоні цього хаосу та занепаду у Південному Бронксі почалися поодинокі випадки підпалу будинків. Спочатку все це пояснювали місцевими розборками між бандами та особистою помстою, але потім стало зрозуміло, що це щось інше.

Початок масових пожеж 

У 1968 році кількість пожеж у районі вже перетнула всі статистичні позначки. Але з боку влади чи органів контролю не було жодної відповідної реакції. Пожежна служба взагалі поводила себе дуже дивно. Пожежники могли навіть не приїхати на виклик, або ж приїхати після того, як будинок повністю згорів. Люди боялися лягати спати, майже кожної ночі десь спалахувало полумʼя. Жителі Південного Бронкса в той час часто закопували десь свої цінні речі та документи, бо боялися втратити все через пожежі. 

Ситуація стала ще нестерпнішою, коли у 1974 році Нью-Йорк оголосив себе банкрутом. Це позначилося на роботі усіх установ та державних організацій. Тоді закрилося майже водночас 12 пожежних компаній. Під будинками у Бронксі часто можна було побачити старі матраци. Люди клали їх під вікнами на випадок раптової нічної пожежі та вистрибували з будинків, прихопивши заздалегідь складені речі. У деяких будинках складали графік чергувань, спали по черзі, щоб у разі чого розбудити всіх інших. Багато пожеж вдалось затушити на етапі загоряння самими мешканцями. Вони зрозуміли, що сподіватися на пожежників марно, почали самі уважно пильнувати та стежити за будинками. Та все одно ближче до середини 70-х років у Південному Бронксі не було жодного будинку, який би оминула пожежа: маленька чи велика.  

Люди протестували, вимагали управління звернути увагу на них, допомогти та врятувати. Але влада була непохитна. На прохання збільшити кількість пожежників було отримано відповідь, що пожежники не вирішать проблему підпалів. Мешканці Південного Бронкса залишилися наодинці зі своїми проблемами.

Хто був зацікавлений у пожежах 

Місцеві газети в той час писали не заклики до допомоги, не публікували справедливі розслідування та не розказували про страшні цифри спалених будинків та знівечених життів. Натомість можна було побачити статті про навалу іммігрантів, що призвела до катастрофи у регіоні, історії про те, як діти з інтернатів підпалюють будинки у Бронксі та звинувачення місцевих злочинців у масових пожежах. 

Не було жодного слова про страхові виплати, які отримували власники згорілих будинків. А схема виявилася доволі цікава та напрочуд вигідна. Старі занедбані будинки, які вже давно потребували ремонту, раптово займалися вогнем та згорали. Орендодавці отримували кругленьку суму від страхової компанії та не переймалися ані за ремонт, ані за бідних проблемних орендаторів. Коли люди почали просто втікати з Південного Бронкса, побоюючись за свої життя, пожежі спалахнули з новою хвилею. Адже спалити пусті будинки було ще простіше. Очевидці розказували, що не раз бачили як після того, як люди залишали будинок, майже одразу вночі там все прибиралось, знімалися труби та дроти, а вранці від будинку залишалася лише купка попелу. І знову ніякого розслідування — у звіті значилося «невідома причина займання», власник отримував страхові виплати і все, справа закрита. 

Спроби влади зупинити полумʼя у Бронксі

Та це не могло тривати вічно, мали знайтися люди, яким була б не байдужа доля Бронкса. Надія замайоріла з приїздом президента Джиммі Картера. Він був вражений побаченим тоді у напівспаленому померклому районі, де ще недавно запалювали хіп-хопери та сміялися діти. Картер пообіцяв відродити Південний Бронкс, навіть прорахував бюджет на програму підтримки на 55,6 млн дол., але втілити у життя цей проєкт йому так і не вдалося. 

Рональд Рейган був налаштований не так оптимістично, він вважав, що відновити цей район неможливо та не раціонально витрачати на це величезні бюджетні кошти. Тому у своїй політиці він зосередився на тому, щоб підтримати все те, що залишилося у Південному Бронксі, не виділяючи кошти на відбудову згорілих кварталів. 

І лише у 1982 році під тиском місцевих жителів у Бронкс нарешті була направлена ​​група розслідування. Тільки тоді, коли організатори підпалів зрозуміли, що можуть понести відповідальність за злочини, пожежі сповільнилися. У 1986 році мер Ед Кох все ж таки звернув увагу багатостраждальний район та профінансував програму вартістю 4,4 млрд доларів США для відновлення 100 000 одиниць житла.

Фільм «Десятиріччя у вогні»

У 2019 році вийшов документальний фільм про події тих часів, коли Бронкс був охоплений безжалісним вогнем та намагався вижити, покинутий всіма. Авторкою фільму стала реальна учасниця та очевидиця тих страшних подій — Вівіан Васкес. Вона іммігрувала до США з Пуерто-Рико, жила у Бронксі у 70-80 роках та бачила на власні очі, що там відбувалося. 

Вівіан дуже обурював той наратив, що був поширений у суспільстві, навіть у шкільних підручниках розказували про пожежі у Бронксі з тим підтекстом, що його зруйнували самі жителі тих будинків. Вівіан розказує:

«Це не ми зруйнували Бронкс; ми були тими, хто врятував його. Нас надихнули історії, які ми почули, опитуючи людей і проводячи дослідження. Ми виявили, що насправді державна політика призвела до знищення громад. Ми хотіли показати, що підпал Бронкса не був випадковістю, і ми хотіли поставити політичні рішення в центр того, що сталося».

У фільмі є і про «червоні лінії», які колись були накреслені на картах усіх штатах урядом Америки. Цими лініями були відокремлені райони з переважно міграційним бідним населенням, що були кинуті напризволяще. Там формально не діяли основні закони та зовсім по іншому поводили себе страхові компанії, іпотечні кредитори та всі інші служби. Політики тоді дуже упереджено ставилися до так званих кольорових людей та мігрантів. Вони вважали, що ті не здатні жити у великих містах, що вони злочинні, неосвічені, безвідповідальні та не приносить жодної користі. Тому їх хотіли позбутися будь-яким шляхом. 

Але Бронкс вже перегорнув ту жахливу, чорну від попелу сторінку, та довів, що не треба на ньому малювати ніякі «червоні лінії». Тут всі можуть жити дружньо, допомагати та підтримувати один одного.

Історію розвитку Бронкса у ХІХ-ХХ столітті читайте у статті.