Історія розвитку кожного міста безпосередньо пов’язана з політикою, яку здійснює його керівництво. А тому розглянемо, як ріс та змінювався Південний Бронкс в ХІХ-ХХ ст. та що впливало на збільшення чисельності його населення, житлову забудову й транспортне сполучення. Детальніше про це розповість видання bronx-yes.
Де знаходиться Південний Бронкс
Як зазначає видання wp.nyu.edu, Бронкс поділений річкою з однойменною назвою на 2 частини. Їх називають Західний і Східний чи Південний та Північний Бронкс. Південний Бронкс історично включає в себе центральну та південну частини містечка Йонкерс (пізніше воно отримало назву Кінгсбридж), Моррісанію, а також Вест-Фармс. В 1874 р. ця частина штату увійшла до складу Нью-Йорка. А тому цю частину Бронкса навіть називали «Анексований район».
Історія розвитку Бронксу в ХІХ ст.
Як вважають історики, про історію Бронкса слід починати говорити з початку 40-х років ХІХ ст. Саме в цей час у нижній частині округу Вестчестер почали будувати залізницю Нью-Йорк – Гарлем. Також приблизно тоді ж виникли і були швидко заселені міста Вест-Фармс і Морісанія (1846 та 1855 рр. відповідно). В наступні роки ця місцевість і далі активно розросталася й таким чином в Нью-Йорку з’явилося нове передмістя. Наступний поштовх цій місцевості надала поява IRT Third Avenue Line. Ця лінія метро, починаючи з 1886 р., з’єднала Мангеттен із Бронксом, а тому південна частина цього боро почала швидко заселятися і забудовуватися.
Історик Пітер Деррік зазначав, що транспортне сполучення дозволило приєднати до Нью-Йорка віддалену територію для поселення там людей, які працювали на Мангеттені. А тому в наступні 20 років населення Бронкса зросло майже в п’ять разів, переважно вздовж лінії Третьої авеню. В наступні роки зростання населення не припинялося, а отже, Нью-Йорк швидко наздогнав інші міста світу і перетворився на один з перших мегаполісів.
Як розвивався Хантс-Пойнт-Парк Кротона
Варто оцінити й розвиток одного з регіонів Південного Бронксу, що має назву Хантс-Пойнт-Парк Кротона (Hunts Point-Crotona Park). Якщо у ХІХ ст. тут були сільськогосподарські угіддя і відповідно знаходилися маєтки землевласників (родини Споффорд і Файле), то власне вулиць та будинків для звичайних людей було не так багато. Не було також громадського транспорту. Так тривало до 1905 р., аж поки не з’явилося метро. В результаті появи метро почався будівельний бум – будинки зводили по обидва боки метро. Зокрема, основною формою будинку стали 5-6 поверхівки. Саме такі розташовані по всьому Південному бульварі, Шарлотт-стрит, Фрімен-стріт і Фокс-стріт. Якщо говорити про населення, то проживали в цих будинках емігранти німецького та ірландського походження.
Загалом можна говорити, що Хантс-Пойнт-Парк Кротона на початку ХХ ст. був домом для багатьох американців. Вони жили переважно в багатоквартирних будинках і маленьких квартирах, які стали своєрідним продовженням типової забудови, як в Нижньому Іст-Сайді. В той же час будинки в цій частині Південного Бронксу були краще сконструйовані і не такі вузькі порівняно з Морічанія Кларемонт та ЛЕС (Morrisania-Claremont та LES. Цьому сприяла політика влади, яка запровадила нове законодавство та зобов’язала власників його дотримуватися. Завдяки цьому околиці стали більш заселеними, а населення зросло з 19 000 у 1905 році до 153 000 людей у 1920 році. Також поряд німецькими та ірландськими мешканцями проживали переселенці із Східної Європи: бідні росіяни та євреї.
Загалом Хантс-Пойнт-Парк Кротона в перші роки ХХ ст. був місцем, де хотілося жити. Тут можна було придбати чи винайняти пристойне житло, до Мангеттена можна було дістатися зручним і недорогим транспортом. А тому й перші жителі цієї місцевості були середнім класом за світоглядом та купівельною спроможністю. Але з часом – це змінилося. Район перетворився на робітничий та бідний.
Як змінився Хантс-Пойнт-Парк Кротона в наступні десятиліття ХХ ст.
Починаючи з 20-х років, район змінився. В США почалася депресія. Євреї покинули цю територію і переїхали в інші райони міста, як Тремонт, Пелхам бульвар та Гранд Конкорс. А тому колишні райони Південного Бронксу почали заселяти робітники та нижчий середній клас.
Це сприяло тому, що тут виникли ліві політичні рухи, які будували свою діяльність на єврейських соціалістичних ідеалах і робітничому прагненні покращити законодавство про працю. А тому тут непоодинокими були страйки через зростання орендної плати, пікетування під органами влади, бійки з поліцією та власниками будинків. Було створено навіть Робітничу кооперативну колонію, відому як «Кооп» (Coops). Також через виселення людей вони створили Загальноміську лігу орендарів.
В 30-40 рр. ці райони Південного Бронксу продовжували занепадати. Банкіри махнули на них рукою і перестали видавати кредити для оновлення житлового фонду та будівництва нового житла. Бідність населення сприяла зменшенню витрат на технічне обслуговування будинків, а тому вони руйнувалися, перепродувалися, занепадали. А їх власники переставали платити податки, розорялися і переселялися.
Південний Бронкс після світової війни
Період, який настав на території на південь від річки Бронкс після війни, ще більше вдарив по платоспроможності населення цього району. Колись гарні та комфортабельні будинки стали менш бажаними порівняно з новими в сусідніх районах чи інших боро. Також відбувався процес виїзду білого населення, а відповідно заселялися сюди латиноамериканці та чорношкірі американці. Міський середній клас переселявся в передмістя Нью-Йорка, а ця частина міста залишалася для біднішого населення.
Роберт Мозес і політика змін у Південному Бронксі
В 50-ті роки Південний Бронкс струсонула політика Роберта Мозеса, який займав серед інших посаду координатора будівництва Нью-Йорка. Він почав руйнувати будинки спочатку в іспанському Гарлемі і витісняв орендарів в Бронкс, а потім перейшов і до самого Бронкса. Його ціллю було будівництво магістралей та державного житла. Але це призвело до зворотного ефекту, адже житло, що будувала держава ще більше посилило перенаселеність. З’явилася сегрегація. В Південному Бронксі почали поселятися пуерториканці та чорношкірі.
До таких же наслідків призвела швидкісна магістраль Cross Bronx, яку збудував Мозес. Дорога зруйнувала колись комфортабельні квартали та змусила переїхати тисячі орендарів. Економічні втрати відчули орендодавці, бізнес та й сам район, який продовжував заселятися бідним населенням Латинської Америки та Карибських островів.
Загалом до 1960 р. 1/4 населення Південного Бронкса отримувала соціальну допомогу від держави. В цій частині боро панували бідність, расова ворожнеча, злочинність, сегрегація, соціальна напруга поміж іммігрантами. Наявність таких орендарів змушувала орендодавців покидати своє житло, знищувати його, щоб отримати компенсацію від страхових компаній. Загалом в 70-80-ті роки Бронкс таким чином втратив 1/5 свого житла.
Міська політика у Південному Бронксі
В 60-ті роки почалася програма «Зразкове місто». Діяли й інші заходи спрямовані на створення заможного Бронкса. Вони потерпіли поразку, адже були непослідовними та хаотичними. Дії мерів Коха і Германа Баділло в 70-х рр. також не дали результату.
Деякі успіхи почалися лише у 80-ті роки після дій міських чиновників та з ініціативи громадських активістів. Почалося спорудження будинків, в яких хотілося жити, будувалися реабілітаційні центри, дитячі садки, клініки та відкривалися курси англійської мови.