Військова кар’єра та авторитет Коліна Пауелла зробили його впливовою фігурою в американській дипломатії. І всюди, куди б його не призначали, Пауелл залишав після себе те саме — порядок, ефективність, повагу до людей та довіру командування. Далі на bronx-yes.com про шлях людини, яка знайшла своє покликання там, де інші губляться — в армії, у системі та у служінні.
Військовий шлях
Колін Лютер Пауелл народився 5 квітня 1937 року у родині ямайців-іммігрантів. Дитинство хлопця пройшло у Південному Бронксі. У школі він не вирізнявся особливими успіхами, зате мав хист до дисципліни та порядку.
У 16 років Пауелл вступив до Міського коледжу Нью-Йорка. Саме там випадкова зацікавленість парадною формою й муштрою привела його до Навчального корпусу офіцерів резерву армії (ROTC). З цього моменту все змінилося — він знайшов себе. Пауелл швидко піднявся до командування ротою та отримав найвище звання в ROTC — кадетського полковника. У 1958 році він закінчив коледж із дипломом геолога й водночас отримав звання другого лейтенанта армії США.
Військовий шлях Коліна почався у Форт-Беннінгу, далі — навчання в елітних школах рейнджерів та десантників. Свою першу службу він проходив у Західній Німеччині, командуючи взводом у 3-й бронетанковій дивізії. Вже тоді проявився його фірмовий стиль — точний, спокійний, рішучий. Потім було командування ротою у Массачусетсі.
У 1962 році молодий капітан вирушив до В’єтнаму — перша «гаряча точка» в його житті. Там він працював радником південнов’єтнамського батальйону, а після поранення був нагороджений «Пурпурним Серцем». Повернувшись до США, він продовжив службу та підготовку, а у 1968 році — знову В’єтнам. Тепер вже у ролі майора. Після другого В’єтнаму кар’єра Пауелла стрімко злетіла. У Вашингтоні він здобув ступінь MBA, працював у високих штабних структурах, а в 1972 році потрапив до Білого дому як стипендіат та спеціальний помічник. Він був вже не просто офіцером — він почав розуміти, як працює велика політика.
У 1973 році Пауелл знову повернувся до війська — командував батальйоном у Південній Кореї, охороняючи демілітаризовану зону. Потім був аналітиком у Міноборони.
Вихід на новий рівень
У другій половині 70-х років Колін Пауелл поступово перетворюється на фігуру національного масштабу. Його запрошують до Пентагону, він працює поруч із міністрами оборони та отримує звання генерала.
У 1987 році президент Рональд Рейган запросив Пауелла на посаду радника з національної безпеки. Він обіймав цю посаду з грудня 1987 року й до завершення президентства Рейгана у січні 1989 року. За цей час Пауелл не просто виконував обов’язки — він координував ключові зустрічі з лідерами інших держав, по суті формуючи зовнішню політику США.
Весна 1989-го принесла нове підвищення: Пауелл отримав свою четверту зірку генерала, а через кілька місяців новий президент Джордж Буш-старший обрав його головою Об’єднаного комітету начальників штабів (найвища військова посада в країні). З жовтня 1989 року Колін Пауелл став першим афроамериканцем, першим випускником ROTC й наймолодшим в історії (52 роки) офіцером на цій посаді.
З перших днів Пауелл занурився у складний та заплутаний політичний світ. У жовтні 1989 року спроба перевороту в Панамі збіглася з офіційною церемонією вступу Пауелла на посаду в Пентагоні. Через два місяці, після загибелі американського офіцера від рук панамських солдатів, президент Буш дав наказ про інтервенцію. Операція «Just Cause» — понад 27 тисяч військових, блискавичний наступ та крах режиму Мануеля Нор’єги. Все пройшло швидко, рішуче й під повним контролем Пауелла.
Та головний виклик ще був попереду — Перська затока. У серпні 1990 року Ірак захопив Кувейт, й США почали збирати сили в регіоні. Пауелл, як завжди, діяв стратегічно: дипломатичний тиск, економічні санкції та водночас — потужна підготовка до війни. Операція «Щит пустелі» перейшла в «Бурю в пустелі» — наймасштабнішу воєнну кампанію з часів В’єтнаму. Завдяки ретельному плануванню Пауелла, війна тривала недовго й закінчилася перемогою. Його обережність, тверезість та стратегічне бачення зробили його національним героєм. Він отримав Президентську медаль Свободи та Золоту медаль Конгресу — найвищі цивільні відзнаки країни.
Колін Пауелл не просто служив — він формував політику. Його ім’я викликало повагу, його бачення — довіру. Сам Пауелл казав просто:
«Я не люблю війни. Я не хочу бути воїном. Але пам’ятайте ще одну річ, яка добре відома про мене, а саме: ми йдемо на війну, і я зроблю все можливе, щоб збити когось з ніг й виграти її».
Головування Пауелла збіглося з епохальними подіями — кінець Холодної війни, падіння Берлінської стіни, розпад СРСР. У такому мінливому світі Пауелл зіграв ключову роль в оновленні американської військової стратегії. Замість глобальної конфронтації з Радянським Союзом — орієнтація на регіональні конфлікти, гуманітарні кризи, стримування локальних загроз. Він запропонував концепцію «базових сил» — достатньо потужних, аби зберегти статус наддержави, але скорочених на чверть. Міністр оборони Дік Чейні та президент Буш підтримали цей план.
Однак не лише бойові дії визначили каденцію Коліна Пауелла. Американські війська під його керівництвом брали участь у гуманітарних місіях — у Сомалі, де рятували жертв голоду, у Боснії, охопленій етнічними війнами. Пауелл завжди був обережний: він не підтримував втягування США у чужі конфлікти без чіткої стратегії, політичної волі й необхідних ресурсів. Його принцип — якщо йдемо на війну, то тільки щоб перемогти.
Внесок у дипломатію та зовнішню політику США у XXI столітті
20 січня 2001 року Колін Пауелл офіційно обійняв посаду державного секретаря США в адміністрації Джорджа Буша-молодшого. На початку свого терміну він зробив акцент на посиленні дипломатичних союзів, відновленні міжнародного авторитету США та реформуванні внутрішньої структури Державного департаменту. Його пріоритетами були підтримка системи протиракетної оборони, просування мирного процесу на Близькому Сході, а також впровадження санкцій замість прямого військового втручання в регіонах на кшталт Іраку.
Однак події 11 вересня різко змінили фокус зовнішньої політики США. Після терактів Пауелл став ключовою фігурою в дипломатичних та військових зусиллях адміністрації. Він виступав за швидкі дії проти «Аль-Каїди» й наполягав на співпраці з Афганістаном та Пакистаном у справі пошуку відповідальних за атаки.
Коли увага Білого дому змістилася на Ірак, Пауелл підтримував необхідність роботи інспекторів ООН для перевірки підозр щодо наявності зброї масового знищення у Саддама Хусейна. 5 лютого 2003 року він виступив перед Радою Безпеки ООН з аргументами на користь збройного втручання, спираючись на надану розвідкою інформацію. Згодом стало відомо, що частина цих даних була хибною, що сам Пауелл згодом назвав «плямою на своєму рахунку».
Попри зосередженість на Афганістані та Іраку, Пауелл займався широким колом зовнішньополітичних питань. Він сприяв покращенню відносин США з Росією та Китаєм, зокрема після виходу з Договору про протиракетну оборону та укладення Московського договору про скорочення стратегічних озброєнь у 2002 році. Також Пауелл активно працював над обмеженням ядерних програм Ірану та Північної Кореї й привітав добровільну відмову Лівії від розробки зброї масового знищення у 2003 році.
Термін Пауелла як державного секретаря завершився на тлі суперечливих оцінок його ролі у підготовці війни в Іраку. Хоча його внесок у модернізацію дипломатії США та мирні ініціативи був значним, помилка з розвідданими та участь у легітимізації війни наклали тінь на його репутацію. Сам Пауелл пізніше заявив:
«Я розумів наслідки цієї невдачі та… я глибоко шкодую, що інформація — деяка інформація, а не вся — була неправильною».
Після завершення терміну він відійшов від державної служби, залишившись однією з найвідоміших фігур американської політики початку XXI століття.
Життя на пенсії
Відразу після виходу на пенсію Колін Пауелл опублікував автобіографію, яка стала бестселером, й почав активно виступати на публіці. Після завершення служби на державній посаді Пауелл зосередився на діяльності в неурядовому секторі, входив до керівних складів Ради з міжнародних відносин, Програми стипендій Ейзенхауера та Центру Пауелла при Міському коледжі Нью-Йорка. Навіть після завершення офіційної кар’єри Пауелл залишався публічною фігурою, до якої зверталися за коментарями щодо важливих питань, зокрема умов утримання в’язнів у Гуантанамо чи скасування політики «Не питай, не кажи», а також з приводу дій президентських адміністрацій.
Помер генерал Колін Пауелл 18 жовтня 2021 року у віці 84 років від ускладнень, пов’язаних з Covid-19, у військовому госпіталі імені Волтера Ріда.
Він присвятив 63 роки життя служінню країні, здобувши повагу як в армії, так і на дипломатичному фронті. Після його смерті його назвали найпопулярнішим американським генералом XX століття після Дуайта Ейзенхауера. На запитання журналіста Боба Вудворда, кого він вважає найкращою людиною у своєму житті, Пауелл без вагань назвав свою дружину Альму, з якою прожив 58 років:
«Вона багато терпіла. Вона піклувалася про дітей, коли я… бігав навколо. Вона завжди була поруч зі мною, і вона казала мені: «Це не найкраща ідея». Зазвичай вона мала рацію».