Героями не народжуються – ними стають. Саме так сталося з уродженцем Бронксу полковником Говардом В. Лі. Детальніше про офіцера Корпусу морської піхоти США та його подвиг у В’єтнамі розповість видання bronx-yes.
Говард В. Лі – звичайний хлопець з Бронксу
Як зазначає видання washingtonpost, Говард В. Лі народився в Бронксі 1 серпня 1933 р. В країні завершувалася Велика економічна депресія, а тому нічого дивного, що його мати в цей час не працювала і була домогосподаркою. Однією з особливостей кризи було безробіття серед працездатного населення. Батько ж працював в підрозділі кінної поліції Нью-Йорка.
Дитинство хлопця пройшло в Бронксі. А ось навчатися в коледж він поїхав на Мангеттен. Це був Пейс-коледж (на початку ХХІ ст. заклад вже має статус університету). Саме там він здобув першу освіту в галузі ділового адміністрування (1955 р.) і отримав диплом бакалавра в цій сфері. Отже, хлопець мріяв стати бухгалтером і рахувати прибутки та витрати.
Паралельно він вирішив піти на військову службу, щоб там виконати свій обов’язок, а далі просто бути відомим бухгалтером. Не забуваймо, що не так давно завершилася ІІ світова війна і тривала Корейська, в якій США приймали активну участь. Говарду вдалося завершити військову службу, не перебуваючи на театрах війни, і отримати звання другого лейтенанта резерву Корпусу морської піхоти. Але життя серед військових, які мали відмінні бойові якості, дисципліну, традиції, переконало його, що варто піти на постійну службу.
Кар’єра в армії
Вже у вересні 1955 р. Говард пішов на курси кандидатів в офіцери Школи морської піхоти, що знаходилася в Квантіко (штат Вірджинія). Так-так, саме в тому місці, де знаходиться центральний офіс ФБР. Далі була школа постачання морської піхоти в Кемп-Лежен у Північній Кароліні, робота у відділі постачання морських піхотинців у Філадельфії. В наступні роки його посади та обов’язки змінювались з карколомною швидкістю. Від офіцера польової інспекції, аудитора до першого лейтенанта. З 1958 р. Говард В. Лі вирушив служити в 1-й запасний батальйон на базі Кемп-Пендлтон в Каліфорнії, був командиром взводу в 3-й піхотній дивізії. З 1960 р. він вже був офіцером охорони морської піхоти в штаті Меріленд. В липні 1961 р. він отримав чергове звання – цього разу капітана і призначення інструктора школи морської піхоти в Квантіко, де він і працював до 1964 р. В наступні 2 роки йому довелось знову повернутися у Кемп-Лежен, штат Північна Кароліна, в якості командира роти та офіцера на борту транспортного корабля USS La Salle в Домініканській Республіці. А далі почалася його кар’єра у республіці В’єтнам.
В’єтнам
У квітні 1966 року капітан Говард В. Лі отримав наказ відправитися у В’єтнам на чолі роти Е 2-го батальйону 3-дивізії морської піхоти. Йому було лише 33 роки. Його підрозділ базувався в Донг Ха – це військова база США.
Саме тут капітан погодився врятувати оточений взвод морських піхотинців, який 8 серпня 1966 р. вирушив в розвідку. Підрозділ потрапив під сильний ворожий вогонь і закріпився на одному з пагорбів, очікував підтримки. Навколо були війська комуністичного В’єтнаму, які переважали його чисельно. Половину взводу вдалося евакуювати, а інша залишилась, бо їх гелікоптер був підбитий. 10 піхотинців відстрілювались. Капітан Говард В. Лі, підлетівши на іншому гелікоптері, побачив, що до місця бою підтягується великий підрозділ ворога, а тому він зробив те, що, на його думку, мав зробити командир роти. Він наказав пілоту вертольота знизитися і зіскочив на землю. Одразу ж він отримав поранення у вухо. На землі він дізнався, що командир взводу загинув, а другий вертоліт з боєприпасами на приземлився, бо боявся бути збитим. В цей момент капітан вирішив, що тільки він зараз може підтримати піхотинців, а тому почав переходити з позиції до позиції, ухилявся від кулеметного вогню і підбадьорював військових. В цей час Лі був поранений вибухом гранати. Хвиля вдарила по правій частині тіла і він тимчасово осліп на право око. В його тілі було 15 осколків. Рухатися було складно, а тому Лі лежав і керував боєм зі свого місця. Він наказав гелікоптерам скидати боєприпаси, не приземляючись. Так пройшло 6 годин. Ніч закінчилась. Зранку йому допомогла авіація, завдяки якій вдалося відбити атаки вьєтконгівців і стабілізувати оборону.
В якийсь момент Говард знепритомнів. Мабуть, далася взнаки втома та втрата крові. Вранці він прокинувся від звуку гелікоптера. В’єтнамці все ж відступили, залишивши лежати на землі 37 тіл своїх бійців. Говарда В. Лі та його людей було евакуйовано.
Нагорода для героя
Капітан Лі ще лежав в госпіталі, коли було оголошено, що президент Ліндон Б. Джонсон нагородив його медаллю Пошани, однією з найбільш почесних нагород в США. Церемонія відбулася в Білому домі 25 жовтня 1967 року. В записці до нагороди було вказано, що дії капітана врятували людей від полону та завдали ворогу значних поразок. Також там йшлося про бойовий дух, лідерство, доблесть, труднощі й інші речі, які відповідають традиціям Корпусу морської піхоти.
Після лікування Говард В. Лі повернувся до В’єтнаму в 1970 р. Після 5 років служби в цій країні він повернувся додому і пішов у відставку у званні підполковника.
Останні роки життя героя з Бронксу
Перебуваючи на відпочинку, Говард спочатку продавав автомобілі, працював на виробництві. Але ця робота йому не подобалась. Він просто таким чином доживав свій вік.
Але стався випадок. Одного разу він найняв свого друга для озеленення свого двору. Справа в тому, що в нього був найгірший двір на вулиці. Про це пізніше розповідав його син Майкл. Він також сказав, що батько в цей час був безробітним, а тому вирішив допомогти другові в облагородженні двору. Ця робота з посадки дерев, прополювання бур’янів, косіння трави Лі так сподобалася, що він активно нею зайнявся і навіть отримав ступінь асоційованого спеціаліста з садівництва в громадському коледжі Тайдуотер. Син в подальшому згадував, що батько починав кар’єру ландшафтного дизайнера як волонтер. Просто брав косу і косив бур’яни. І це приносило йому задоволення, якого він не отримував вже багато років. Справа в тому, що тут він міг працювати для себе, як хотів, і жоден тягар світу на нього не тиснув. Також він знав про посттравматичний синдром, який переслідує всіх ветеранів, і як їм складно влаштуватися на роботу після служби, а тому натхненно працював на новій роботі. Його слідами пішов і син Майкл. Він служив в морській піхоті і вийшов у відставку у званні полковника.
Говард Лі покинув садівництво в 1995 р. Впродовж життя йому заважав уламок шрапнелі в грудях. Його дружина, Джин Деніелс, померла в 2006, а він пішов у небуття в 2019 р. у віці 85 років. В нього залишилось 4 дітей: Едвард, Лінда, Майкл, Лаура, 9 внуків, 4 правнуки.
В одному з інтерв’ю до книги «Medal of Honor», яку випустив однойменний фонд Говард В. Лі підкреслив, що його медаль – це пам’ятник полеглим у тій війні, а не особиста честь. На його думку, так вважає більшість її власників. Медаль не лише для себе, а для всіх людей, які були на місці подій. Він вважав, що справжні герої – це ті, хто не повернувся з війни. Адже вони принесли себе в жертву. А медаль одягається для них.