Джеймс Брітт Донован — американський офіцер та дипломат, за біографією якого Спілберг зняв кіно

Більшу частину свого життя Джеймс Брітт Донован займався звичайною юридичною практикою. Він був простим страховим адвокатом в офісі у фінансовому районі Мангеттена, хорошим сім’янином та побожним католиком. Але було кілька яскравих епізодів у його житті, що забезпечили звичайному юристу світову славу та визнання з найвищих ешелонів влади у США. У цій статті на bronx-yes розкажемо про історичні зустрічі Джеймса Донована з нацистськими військовими злочинцями, офіцерами КДБ та кубинським прем’єр-міністром Фіделем Кастро.

Вроджений лідер 

Джеймс Донован з’явився на світ у районі Мотт-Гейвен у Бронксі 29 лютого 1916 року, він став другим сином у родині Гаррієт та Джона Донована. Мати була піаністкою та викладачкою музики, а батько, син ірландських іммігрантів, був відомим хірургом та доцентом оперативної хірургії в медичній школі Фордгема. 

«Вони були дуже далекоглядними людьми», — згадував Ян Донован Аморосі, старший із чотирьох дітей Джеймса Донована. «Вранці мій дідусь проводив робочі години вдома й використовував підсобну кімнату, щоб оглядати пацієнтів. У другій половині дня моя бабуся давала уроки музики за роялем у вітальні. А вечорами часто влаштовували політичні збори та мітинги».

Мабуть, з тих вечірніх посиденьок майбутній дипломат й отримав перші знання щодо складних політичних питань. 

В родині завжди приділяли особливу увагу навчанню. Після католицької гімназії брати Донован вступили до Фордгема, де Джеймс одразу став одним з лідерів у своєму колі. 

В університеті він грав у теніс та був головним редактором газети «The Ram». 

Попри те, що сімʼя Донованів була заможною (до школи та університету дітей завжди привозив особистий шофер на Кадилаку), і те, що Джеймс завжди прагнув бути у перших рядах, його всі поважали та не вважали вискочкою й задавакою. Однокласники навіть обрали Донована студентом, який «зробив найбільше для Фордгема та найкращим серед усіх». Хоча Джеймс планував кар’єру в журналістиці, за наполяганням батька вирішив вступити до Гарвардського юридичного факультету. 

Юридичний режисер найстрашнішого кіно

Донован закінчив школу в 1940 році, а вже через рік одружився з Мері МакКенні, дівчині з Брукліна, яку зустрів у Лейк-Плесіді під час відпочинку їхніх сімей. 

Після отримання диплома Джеймс працював у сфері страхування та справах про наклеп в нью-йоркській юридичній фірмі. Коли почалася війна, вони з Мері переїхали до Вашингтона, де він став помічником головного юрисконсульта в Управлінні наукових досліджень й розвитку — федеральному агентстві, що займалося розробкою атомної бомби.

У 1943 році Донован отримав звання прапорщика у Військово-морському резерві США та був призначений до новоствореного Управління стратегічних служб (OSS) — першого розвідувального агентства Америки. 

Влітку 1945 року Донован провів багато часу в Лондоні, допомагаючи судді Верховного суду Роберту Г. Джексону в переговорах щодо створення Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі. На головному Нюрнберзькому процесі саме він відповідав за представлення всіх візуальних доказів нацистських злочинів.

З Нюрнберга він написав своїй дружині Мері:

«Я ще не зняв жодного фільму, але це станеться наступного тижня. Коли я це зроблю, я впевнений, що ви про це почуєте, тому що мої свідчення справді є найважливішими у справі».

Він мав на увазі два фільми: «Нацистський план», який використовував захоплену німецьку кінохроніку як доказ проти військових злочинців, й «Нацистські концентраційні табори», що документували жахи Голокосту. Донован забезпечував юридичний супровід під час виробництва цих фільмів, співпрацюючи з голлівудськими режисерами та професіоналами індустрії.

Захист радянського шпигуна — полковника Абеля

Після завершення роботи в Нюрнберзі Донован повернувся до родини, був звільнений з військової служби та поринув у бурхливий світ післявоєнного Нью-Йорку. 

Він досяг успіху як один із найкращих страхових юристів у країні, тоді як його брат, Джон Донован-молодший, швидко підіймався по політичній сходинці, бувши обраним до Сенату штату Нью-Йорк у 1950 році. На жаль, у березні 1955 року він помер від серцевого нападу у віці 42 років, що стало справжнім ударом для Джеймса.

Після трагедії Донован знову поринув у роботу. Його юридична фірма «Watters  Donovan» процвітала, у 1957 році сім’я переїхала в у простору 15-ти кімнатну квартиру на проспект Парк-Вест. 19 серпня того ж року, під час відпочинку на дачі в Лейк-Плесіді, Донован отримав телефонний дзвінок від Еда Гросса з його фірми, який став відправною точкою великої історії легендарного американського адвоката та перемовника. Гросс тоді сповістив про затримання російського шпигуна Рудольфа Абеля.

Джеймс Донован усвідомлював, що приймає непопулярне рішення, але вважав, що чесний захист Абеля є важливим для американського правосуддя. Він вірив, що справедливість повинна бути забезпечена для всіх, навіть для тих, кого суспільство вважає злочинцями.

Після того, як Донован узявся за справу, його почали називати «другом комуністів», він отримував анонімні листи та телефонні дзвінки з погрозами відповісти за захист російського шпигуна. 

Судовий процес був важким та довготривалим. За місяць Донован зміг провести лише одну недільну вечерю з родиною. Джеймс зізнався, що під час роботи над справою він почав поважати Абеля як освічену людину, яка володіла шістьма мовами та жила в США з 1948 року. Він відніс Абеля до патріотів, назвавши його «інтелектуалом та джентльменом з хорошим почуттям гумору». 

Проте проти Абеля існувало безліч доказів. У березні 1960 року Верховний суд підтвердив вирок. Донован подав клопотання про повторне слухання, відзначаючи, що це важливо не лише для Абеля, а й для мільйонів американців, чиї права були обмежені цим рішенням. Хоча петицію відхилили, головний суддя зробив Доновану високу оцінку його роботи:

«Думаю, я можу сказати, що за час, який я працював у цьому Суді, жодна людина не бралася за більш важке, більш самовіддане завдання».

Професор права Томас Лі зазначив, що захист Абеля був героїчним вчинком:

«Тоді, як і зараз, була велика кількість людей, які вірили, що базові процесуальні права повинні бути надані будь-кому, незалежно від його ідеології чи кольору шкіри».

Таємна операція у Берліні

1 травня 1960 року американський пілот Френсіс Гері Пауерс був захоплений у Радянському Союзі після того, як його літак-розвідник U-2 був збитий під Свердловськом. 

Про видатну американську пілотесу з Бронкса читайте за посиланням.

З отриманим схваленням ЦРУ та Державного департаменту Донован запропонував спробувати організувати обмін Абеля на Пауерса. У Радянському Союзі також було затримано за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві двох американських студентів — Фредеріка Л. Прайора та Марвіна Макінена. Донован отримав вказівку спробувати звільнити всіх трьох американців. 

Джеймс вирушив до Берліна без офіційної підтримки, оскільки уряд не хотів бути пов’язаним із цими переговорами. 2 лютого, перебуваючи в Лондоні, він надіслав телеграму дружині про намір відвідати друзів у Шотландії, а потім поїхав до Берліна.

Переговори тривали кілька днів, Донован описав їх як «війна нервів». Радянський уряд готовий був обміняти лише Пауерса або Макінена, але не обох. Джеймс погрожував скасувати угоду, якщо студенти не будуть включені в обмін.

10 лютого о 8:20 ранку Донован підійшов до мосту Глініке — символічного місця для обміну шпигунами між Сходом та Заходом. Обмін пройшов вдало. Абеля тоді обміняли на Пауерса та Прайора. Другого студента Макінена звільнили у 1963 році. 

Син Джеймса Ян Донован Аморосі дізналася про обмін з новин на перших шпальтах.

«Ми поняття не мали, де мій батько», — казав він. «Рано вранці репортер подзвонив моїй матері та привітав її з тим, що він зробив. Вона думала, що він у Шотландії грає в гольф!»

Президент Джон Ф. Кеннеді висловив подяку Доновану за його участь у переговорах щодо обміну Абеля, Пауерса та Прайора. В особистому листі президент написав:

«Наскільки мені відомо, тип переговорів, які ви влаштували, коли дипломатичні канали були безрезультатними, є унікальним, і ви провели його з найбільшою майстерністю та сміливістю».

Дива дипломатії на Кубі

Через кілька місяців після повернення з Німеччини Донован отримав нове небезпечне дипломатичне призначення. У червні 1962 року генеральний прокурор Роберт Ф. Кеннеді зустрівся з представниками Комітету кубинських сімей, які намагалися зібрати кошти для звільнення понад 1100 солдатів, навчений ЦРУ, які були ув’язнені на Кубі після невдалого вторгнення 1961 року. Група тих солдатів мала на меті скинути комуністичного лідера Фіделя Кастро, але операція виявилася невдалою. 

Роберт Кеннеді не зміг залучити уряд США до прямих переговорів. Він порадив комітету знайти людину, яка знає, як спілкуватися з Кастро, й зазначив, що знає адвоката, який може допомогти.

Донован погодився безкоштовно представляти Комітет кубинських сімей й активно займався цим питанням, здійснюючи численні поїздки на Кубу у 1962 та 1963 роках. Завдяки тривалим переговорам Джеймс заробив довіру Кастро, переконавши його прийняти компенсаційний пакет, що складався переважно з ліків і продуктів харчування.

Ув’язнених звільнили напередодні Різдва 1962 року. Донован повернувся на Кубу у квітні 1963 року й зміг домогтися звільнення ще понад 8000 людей, у тому числі родичів колишніх в’язнів та деяких американських громадян. У цю поїздку він взяв із собою свого 18-річного сина Джона, щоб створити більш особистий зв’язок у переговорах.

«Це був психологічний трюк, — згадував Джон Донован, — трохи майстерності. Він знав, що у самого Кастро є син, тому взяв мене з собою. Йому подобалося робити речі якомога більше на особистій основі».

16 жовтня 2015 року на екрани вийшов історичний трилер Стівена Спілберга «Шпигунський міст», який присвячений гуру переговорів минулого століття. У фільмі Донована зіграв Том Генкс, а його дружину Мері — Емі Раян.

Статтю про відомого військового стратега з Бронкса читайте за посиланням.